Хронічний гломерулонефрит у дітей і дорослих

Хронічний гломерулонефрит – хвороба, що вражає клубочки нирок, характерно дифузне ураження з постійним прогресуванням, викликана аутоімунними процесами. Код за МКХ 10 — N03. Клініка залежить від форми патології: гіпертонічна, нефротичний, гематуричний або латентна, тобто прихована. Для діагностики застосовують: збір анамнезу, дані огляду лікаря, лабораторне та клінічне обстеження. У лікуванні головний принцип – комплексний підхід, що включає: дієтотерапію та медикаментозне лікування, що складається з декількох груп препаратів.

Урологи під цим терміном розуміють первинні гломерулопатии, що розвиваються під дією різних факторів. Всі вони супроводжуються запальними процесами в клубочках, результатом яких є деструкція тканини, що призводить до нефросклерозу і розвитку хронічної ниркової недостатності.

Серед усіх патологій сечовидільної системи хронічний гломерулонефрит досить поширений і виникає приблизно у 1-2% випадків. Він вражає осіб будь-якого віку і статі, але перші прояви виникають частіше в 20-40 років. Про хронізацію процесу говорять при постійному прогресуванні гломерулонефриту більше одного року і двосторонньому процесі.

Хронічний гломерулонефрит у дітей і дорослихГломерулонефрит

Причини та провокуючі фактори

Причину розвитку захворювання іноді досить складно з’ясувати. Вчені помітили, що найчастіше такий стан є наслідком не пролікованого гострого гломерулонефриту, внаслідок чого виникає хронізація процесу. Іноді може зустрічатися відразу первинно-хронічний пієлонефрит, без попереднього гострого стану.

Головну роль у розвитку хвороби відводять запуску аутоімунних процесів в організмі, при цьому циркулюючі імунні комплекси починають сприймати нормальну ниркову тканину як чужорідний агент і прагнуть від неї позбутися. Виникнення такого стану складно і до цих пір повністю не вивчений. Існує теорія, що цей процес провокується наявністю в організмі хронічного вогнища інфекції (фарингіт, тонзиліт, гайморит, холецистит, цистит, пародонтоз, аднексит та ін) бактеріального або вірусного генезу. До таких бактеріям відносять, наприклад, деякі штами стафілокока. До вірусних: краснухи, грипу, гепатиту В, вітряної віспи, інфекційного мононуклеозу, цитомегаловірусу, Епштейна-Барр та інші.

Ревматичні захворювання: системні (червоний вовчак і васкуліт), хвороба Шенлейн-Геноха та ін., здатні спровокувати хворобу. Лікування онкологічних захворювань за допомогою променевої терапії також може запустити аутоімунний процес.

Спадкові порушення в системі клітинного імунітету та компліменту, а також вроджені дисплазії нирок провокують розвиток хвороби. Неінфекційні процеси і стани – наприклад, алергічні реакції, алкогольне і лікарський отруєння, профілактичні щеплення та ряд інших – можуть бути провокуючими факторами у розвитку патології. Зниження імунітету і часті переохолодження також іноді запускають процес.

При хронічному пієлонефриті відбувається прогресуюче ущільнення ниркової тканини, що призводить до зменшення розмірів і ваги органу. Під мікроскопом видно, що поверхня ниркової тканини стає дрібнозернистою (в нормі — гладка), спостерігаються крововиливи в стінки судин і клубочки, малюнок мозкового і коркового речовини органу стає змазаним, неоднорідним.

Що відбувається в нирках?

При хронічному гломерулонефриті відбувається ураження клубочкового апарату:

  • В результаті запалення судинної стінки клубочка вона стає проникною для формених елементів крові, із-за чого відбувається утворення мікротромбів, закупорюють її просвіт. Внаслідок цього потік крові сповільнюється або зовсім припиняється. Також клітини крові потрапляють в капсулу Боумена, приводячи до закупорки її і ниркових канальців. Завдяки всім цим процесам порушується нормальна фільтрація крові і циркуляція первинної сечі в нефроне. Він складається з ниркового клубочка, капсули Боумена і ниркового канальця.
  • Порушення циркуляції крові в клубочку нирок призводить до його спорожніння і подальшого заміщення сполучною тканиною.
  • При закупорки ниркових канальців їх стінки злипаються, що також призводить до розростання сполучної тканини.
  • Такий процес постійно прогресує, в результаті нормально функціонуючих нефронів стає все менше, а сполучної тканини все більше. В результаті, нирка не може виконувати свою функцію фільтрації крові і настає стан – ниркова недостатність.
  • При такому порушенні відбувається накопичення в циркулюючої крові продуктів білкового розпаду, токсичних і лікарських речовин тощо, що провокує наростання загальної інтоксикації організму і ще більше погіршує стан.

Класифікація

  • За етіологічним патогенезу: инфекионно-аутоімунні та неинфекционно-аутоімунні.
  • Патолого-морфологичская картина: мінімальні, проліферативні, мембранозные, мезенгиально-проліферативні, склерозирующие типи та фокальний гломерулосклероз.
  • Симптоматична: латентна (характеризується наявністю сечового синдрому), гіпертензійна (поява гіпертонічного синдрому), гематуричний (наявність великої кількості червоних кров’яних тілець в крові або гематурія), нефротичний (переважає нефротичний синдром), змішана (нефротически-гіпертонічні прояви).
  • Всі форми поділяють на періоди компенсації та декомпенсації в залежності від азотовыделения.
  • По швидкості розвитку патологічного процесу хвороба буває: быстропрогрессирующей (гломерулосклероз формується протягом 2х-5 років), повільно прогресуючої (розвивається за 10 років і більше).
  • Хронічний гломерулонефрит характеризується змінюваною стадіями ремісії і загострення.

Симптоми

Клінічні прояви хронічного гломерулонефриту залежать від форми та перебігу хвороби. При тривалому латентному перебігу він може ніяк себе не проявляти протягом десятків років. Перший ознака, схиляючим на звернення до лікаря – відхилення в загальному аналізі сечі. У міру прогресування захворювання з’являються симптоми:

  • Хворобливі, неприємне відчуття в поперековій області, що носять нападоподібний характер.
  • Постійна спрага, сухість у роті.
  • Більш рідкісне сечовипускання, хворі скаржаться на слабке наповнення струменя сечі.
  • Ранкова набряклість, особливо обличчя і повік.
  • Стрибки артеріального тиску.
  • Зміна кольору урини: забарвлення з солом’яно-жовтого (в нормі) стає рожевим, а при більш сильному виділення еритроцитів – червоним, може стати буруватого відтінку.

Хронічний гломерулонефрит у дітей і дорослих

  • Підвищена стомлюваність, слабкість, не проходять після достатнього відпочинку.
  • Поява головних болів, мігрені.

Особливості у дітей

Симптоми і варіанти перебігу у дітей розрізняються. Діагностування захворювання в дитячому віці представляє певні труднощі, пов’язані з особливостями розвитку дитини і неспецифічної симптоматикою. Часто розвивається ниркова недостатність, що вимагає проведення радикального лікування: гемодіалізу та пересадки органу.

Патогенез має свої особливості:

  • При порушенні дієти під час лікування і недолікований гломерулонефрит провокують розвиток хвороби.
  • Несвоєчасне лікування вогнищ хронічної інфекції.
  • Гіповітаміноз, особливо його важка форма.
  • Часті і сильні переохолодження.
  • Наявність прихованих інфекцій, наприклад, цитомегаловірусу.
  • Імунодефіцит.
  • Вроджені вади розвитку сечовивідної системи.
  • Аномальні реакції на вакцинацію.

Симптоматика у дітей

  • Набряки,
  • Поява білка в сечі,
  • Головні болі,
  • Запаморочення,
  • Млявість, слабкість,
  • Підвищена стомлюваність,
  • Болі в поперековій області,
  • Судоми,
  • Хворобливі відчуття в животі,
  • Стрибки артеріального тиску,
  • Периодечески нечіткий зір, відчуття помутніння в очах,
  • Підвищена дратівливість,
  • У дітей раннього віку — порушення в звичайному режимі дня,
  • Анемія — провокує різку блідість шкірних покривів.

Іноді хвороба має стрімку течію і швидко призводить до гломерулосклерозу і відмови роботи нирок.

Лікування у дітей

Повинно проходити під спостереженням дитячого нефролога. Необхідно обстежитися у визначені строки і дотримуватись режиму, прописаний лікарем. При терапії велику увагу приділяють лікувальної фізкультури, дієті і санаторно-курортного відновленню. Профілактика розвитку хвороби дуже проста: варто берегти дитину від переохолодження та своєчасно лікувати інфекційні захворювання.

При наявності вогнищ хронічної інфекції варто проконсультуватися з лікарем для визначення тактики поведінки і терапії.

Діагностика

Діагноз хронічний гломерулонефрит ставлять на основі комплексу з даних огляду і анамнезу, лабораторних та клінічних обстежень. До них відносяться:

  • Загальні аналізи сечі і крові.
  • Проби за Зимницьким і Ребергу.
  • Біохімічний аналіз з визначенням: креатиніну, сечовини, добового білка, електролітів, ліпідного спектру крові та ін.
  • Внутрішньовенна екскреторна урографія.
  • Огляд у офтальмолога (очне дно).
  • УЗД нирок і сечового міхура.
  • Комп’ютерна томографія і МРТ.
  • Пункційна біопсія тканин нирки.
  • Імунограма.

Лікування

Залежить від форми, прогресування захворювання і наявності або відсутності ускладнень. Медикаментозне лікування включає:

  • Дотримання встановленого режиму.
  • Дієтотерапію з зменшенням споживання білка.
  • Медикаментозне лікування призначається тільки при деяких формах).
  • Відсутність переохолодження.
  • Обмеження надмірних фізичних навантажень.
  • Уникання стресових ситуацій і психологічного перенапруження.
  • Обмеження споживання солі.
  • Дотримання режиму праці і відпочинку.

Препарати

Основний принцип медикаментозної терапії полягає в усуненні патологічного процесу в органі, симптоматики та попередження розвитку ускладнень. Головні засоби:

  • Пригнічують імунне запалення (гормональні препарати, наприклад, глюкокортикостероїди, цитостатики).
  • Протизапальні засоби (Індометацин, Бруфен, Ібупрофен, Ацетилсаициловая кислота та ін).

Хронічний гломерулонефрит у дітей і дорослих

  • Поліпшують мікроциркуляцію в тканинах нирки (антикоагулянти, наприклад, Гепарин, Фенілін, і антиагреганти — Курантил).

Лікування проводиться в стаціонарних умовах, після виписки пацієнта ставлять на диспансерний облік у поліклініці. Головна мета амбулаторного спостереження – своєчасне виявлення починається загострення і недопущення розвитку ускладнень.

Ускладнення і прогноз

Найчастіше розвиваються:

  • Отит,
  • Пневмонія і плеврит,
  • Бешихове ураження шкірних покривів,
  • Гостра ниркова недостатність,
  • Тромбоемболія,
  • Гостра недостатність кровообігу,
  • Ниркова еклампсія,
  • Розвиток абдомінального синдрому,
  • Пієлонефрит.

Хронічний гломерулонефрит у дітей і дорослих

Прогноз виходу захворювання і розвитку наслідків залежить не тільки від форми і швидкості прогресування, але і від інших факторів. До них відносяться: відсутність або наявність переохолоджень та стресів, дотримання дієти і потрібного водного режиму, своєчасне лікування інфекційних хвороб, санація вогнищ хронічної інфекції та ін

Профілактика спрямована на попередження загострень хронічного гломерулонефриту, але специфічних рекомендацій не існує. Варто дотримуватися здорового способу життя, відмовитися від тютюнопаління та вживання алкоголю, уникати стресових ситуацій, переохолоджень, своєчасно лікувати загострення хронічних інфекційних хвороб, вакцинація проводиться за спеціальною схемою, розробленою лікуючим лікарем.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь